Інноваційні технології

Як відомо, найважливішими завданнями  освіти ХХІ століття є адаптація дитини до умов сучасного життя, формування  здатності до самостійного оволодіння знаннями, творчого мислення, уміння використовувати здобуте в оточуючій дійсності. Безперечно, навчити дитину самостійно ставити мету й шукати шляхи для її досягнення значно складніше, ніж просто передати накопичену попередніми поколіннями інформацію. Знайомлячись зі здобутками сучасної педагогічної думки, учитель має самостійно відібрати лише ті прийоми, форми й методи роботи, які підходять його учням та йому особисто, адже будь-який колектив є унікальним, тому те, що підходить для одних, зовсім не обов’язково має спрацювати на сто відсотків у роботі з іншими.

Розпочинаючи педагогічну діяльність у 1994 році, мені довелося  шукати виходу з ситуації, коли учні 5 класу не виявляли активності в ході уроку. Цікавим було те, що вони не прагнули відповідати, навіть знаючи правильну відповідь на поставлене запитання. Шляхом психологічних спостережень, тестувань та індивідуальних бесід мені вдалося з’ясувати, що причина полягала в тому, що учні відчували дискомфорт під час виступу перед аудиторією.  Саме використання елементів театральної педагогіки сприяло      досягненню учнями розкутості, відчуття впевненості в собі, у своїх силах, своїх думках.  До того ж нікого не треба переконувати в тому, що дитина ніколи не зможе зіграти персонажа на сцені, якщо вона не розуміє внутрішнього світу свого героя, мотивів його вчинків. А хіба не це ж завдання розв’язує вчитель на уроках літератури, коли пропонує учням відповісти, чому персонаж вчинив так, а не інакше, що він відчуває, про що думає?

Проте складність використання елементів театральної педагогіки на уроках мови та літератури полягала в тому, що наукових праць з цієї теми мною виявлено не було. Тому доводилося спиратися переважно на власний досвід та вчительську інтуїцію.

На уроках з української літератури цілком природнім є використання елементів театральної педагогіки під час роботи з п’єсами. Але не слід обмежуватися тільки такими уроками.

У 5 класі можна починати з інсценування казки, міфу чи переказу: діти можуть спочатку отримати домашнє завдання підготувати виразне читання за ролями якогось уривку з тексту, потім, розбившись на групи, розіграти вибраний фрагмент перед класом, а найскладнішим є завдання, коли учням пропонується зіграти якийсь уривок без підготовки. Остання робота вимагає від дитини неабиякої імпровізації, знання тексту, мовленнєвих навичок, бо без цього виконати поставлену задачу неможливо.

       У 6 класі благодатним матеріалом для використання елементів театральної педагогіки є співомовки або байкарська спадщина.

       У 7 – 9 класах, як уже зазначалося вище, можна інсценізувати п’єси, а можна розігрувати уривки з прозових творів ( з підготовкою чи без ).

       У 10 – 11класах до вище зазначених уроків можна додати і розігрування найрізноманітніших прес-конференцій, і зустрічей письменника з читачами, і розповідь поета чи письменника про життєвий шлях або творчі плани, і розігрування літературної  дискусії від імені представників тих чи інших літературних угруповань, і виступ від імені персонажа.

Таким чином, у своїй педагогічній діяльності використовую такі елементи театральної педагогіки, як: «Друкарська  машинка» (ця робота актуалізує увагу учнів, тому може бути початком уроку, а може бути використана на 20-25 хвилині уроку, коли увага учнів слабшає, по-друге, дає можливість повторити учням алфавіт, по-третє, є корисним завданням з орфографії, адже слово має бути «надруковане» грамотно, по-четверте, така  групова робота формує колективний дух), «Асоціації» (робота сприяє формуванню асоціативного мислення, логіки, умінню співвідносити прочитаний твір з оточуючим життям, до того ж сформовані під час цієї роботи навички з асоціативного мислення дають можливість для застосування їх у роботі з ментальними картами, про які мова піде нижче ), «Метод   етюдів» (робота розвиває творче мислення, фантазію, вимагає уміння спостерігати за навколишнім світом і використовувати власні спостереження, розвиває координацію рухів; якщо виконується в парах чи групах,  формує командний

дух, уміння відбирати із ряду  пропозицій найбільш точну ), «Ілюстратор» (робота розвиває творче мислення, фантазію, вимагає уміння спостерігати за навколишнім світом і використовувати власні спостереження, розвиває координацію рухів, уміння уважно читати твір, звертати увагу на деталі, формує командний дух, уміння відбирати із ряду  пропозицій найбільш точну),  «Кінозйомка» (робота розвиває творче мислення, фантазію, уміння імпровізувати, вимагає уміння спостерігати за навколишнім світом і використовувати власні спостереження, розвиває координацію рухів, формує командний дух), рольові ігри (контролер, скаут, хронометрист, активний слухач, оповідач, читач та інші).

Наступна проблема, над розв’язанням якої мені довелося працювати, – невміння та небажання учнів творчо мислити. Переважна більшість із них готові були механічно відтворити зазубрений матеріал замість того, щоби спробувати критично підійти до поданої інформації. Знайомство  в 2002 році з технологією критичного мислення (посібник «Практикум з розвитку критичного мислення» Євдокимова В., Олійник Т.) сприяло використанню мною на уроках української мови та літератури наступних стратегій даної технології: сенкан (синквейн), асоціативний кущ, контрольоване читання, рефлексійне есе, акваріум, мозковий штурм тощо.

«Асоціативний кущ, або семантична карта», на мій погляд, доцільно використовувати на етапі актуалізації опорних знань, коли шляхом асоціацій учні формують логічні ланцюжки між темою уроку, вивченим раніше матеріалом та власним кругозором. «Акваріум» може бути використаний у процесі засвоєння знань, наприклад,  під час опрацювання теми «Літературна дискусія 1925-1928 рр.:  парти утворюють коло, тут розташовуються «глядачі». У центрі кола – учасники дискусії: М. Хвильовий, представники спілок «Плуг», «Молодняк», ВУСПП тощо. Цим учням, безперечно, завдання відомо заздалегідь, бо вони мають ретельно опрацювати додатковий матеріал з даної теми ( хоча така робота може бути елементом рефлексії, тоді учасникам  дискусії доведеться відстоювати погляди своїх «героїв», згадуючи вивчений

матеріал). Поки учасники «літературної дискусії» відстоюють свої погляди і відповідають на зауваження опонентів, «глядачі» фіксують у зошитах суть почутого, можливі відхилення від історичної правди, питання, що виникли в них у ході роботи. Така форма опрацювання непростої для школярів теми дає можливість учням «безпосередньо» відчути і глибше зрозуміти суть проблеми, краще запам’ятати новий матеріал. Проте однією з найулюбленіших стратегій критичного мислення вважаю сенкан (синквейн), який, на мій погляд, є  одним з найкращих способів перевірити, як учні засвоїли вивчений матеріал, бо на проведення цієї роботи потрібно всього декілька хвилин і перевіркою можна охопити всіх школярів без виключення. До того ж цей вид роботи є корисним як на етапі характеристики героя твору, так і на етапі засвоєння ідеї твору.

       Нагадаю, що сенкан (з франц. – п’ять) складається з п’яти рядків:

1.       Перший рядок – одне слово (іменник) – назва поняття або тема.

2.       Другий – два прикметники, які описують попереднє поняття.

3.       Третій – три дієслова, які позначають характерні дії.

4.       Четвертий рядок – речення із чотирьох слів, які формулюють головну думку, суть вивченого або ставлення дитини до нього.

5.       Останній рядок складається з одного  слова, яке є  висновком або синонімом теми чи ідеї.

Наприклад, сенкан до роману В. Підмогильного «Місто»:

Степан

Розумний, егоїстичний

Завойовує, губить, змінюється

Як самоствердитися, залишившись Людиною

Цілісність.

Ще одна проблема, пошуками подолання якої мені довелося зайнятися, це невміння учнів опрацьовувати та запам’ятовувати великі обсяги інформації. Найчастіше робота з текстом призводить школярів середніх класів до механічного зазубрювання прочитаного, а старшокласників до складання конспектів, в яких вони потім самі не можуть розібратися. Тому в 2013 році після знайомства з книгою Тоні та Баррі Б’юзенів «Супермислення» почала використовувати на уроках української мови та літератури ментальні карти.

Карти розуму, або карти пам'яті, думок (англ. Mind map ) — діаграма,  на якій відображають слова, ідеї, завдання або інші елементи, розташовані радіально навколо основного слова або ідеї. Використовуються для генерування, відображення, структурування та класифікації ідей і в якості допоміжного засобу під час навчання, організації, розв'язання проблем, прийняття рішень тощо. Тому ментальні карти  замінюють нерідко об'ємний допоміжний матеріал, оформлений у вигляді лінійних тез. До того ж така робота не віднімає багато часу,  натомість як опрацювання додаткових  джерел, конспектування, анотування, написання кількох чернеток у ході традиційної роботи вимагають від учнів значно більшого часу.

Проте багато хто вважає ментальними картами такі стратегії критичного мислення, як асоціативний кущ чи мозковий штурм. Тому Т. Б’юзен  зазначав, що в псевдо картах пам‘яті, якщо їх розширювати, ідеї виявляються все більш схильними займати один і той же ієрархічний рівень і все більшою мірою втрачають зв'язок між собою. Оскільки закони ясності, емфаза і асоціювання не отримали належного застосування, то замість порядку і структурної цілісності виходить плутанина, нудна монотонність і хаос. Подібні структури, часто іменовані павутинними діаграмами, якщо використовуються як інтелект -карти, ведуть до плутаного, монотонного і хаотичного вислову думок. У той час, як у справжній інтелект –карті є чотири суттєві відмінні риси:

а ) об'єкт уваги / вивчення кристалізований у центральному образі;

б) основні теми , пов'язані з об'єктом уваги / вивчення, розходяться від центрального образу у вигляді гілок;

в ) гілки , що приймають форму плавних ліній, позначаються і пояснюються ключовими словами або образами. Вторинні ідеї також зображуються у вигляді гілок , що відходять від гілок вищого порядку;

г) гілки формують пов'язану вузлову систему.

Після застосування методу ментальних карт на уроках української літератури в 7 класі мною був проведений моніторинг успішності учнів з даного предмета, що наочно продемонстрував підвищення результативності школярів.

Таким чином, застосування таких інноваційних технологій, як театральна педагогіка, критичне мислення та ментальні карти, не є панацеєю в розв’язанні всіх проблем, що постають перед учнями та вчителем на уроках української мови та літератури, проте двадцятирічний досвід, спілкування з випускниками, бесіди з учнями та аналіз змін у результативності дають право стверджувати, що розглянуті вище технології сприяють підвищенню успішності учнів, тому мають право на використання в сучасному навчально-виховному процесі.

Використання елементів театральної педагогіки, критичного мислення, ментальних карт на уроках української мови та літератури.